Тернівська Міська рада

Тернівська Міська рада

Офіційний сайт міста
2018-05-19 16:23:34

Історичні події ХХ століття

Відповідно до Указу Президента України від 23 березня 2017 року №75/2017 "Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Великого терору - масових політичних репресій 1937-1938 років"  20 травня 2018 року вшанували пам'ять жертв політичних репресій.

Піддаючи аналізу щодо історичних подій  ХХ століття, неможливо не згадати про трагічні сторінки історії, які випали на долю  українського народу, а особливо про перенесені ним репресії.

Політичний терор проти власного народу більшовики розпочали з моменту захоплення ними влади. Метою більшовицького терору було масове винищення людей за ознаками їх належності до владних структур поваленого експлуататорського ладу чи реакційних суспільних станів.

В Україні вістря репресій було спрямоване також проти національної інтелігенції, у якій В.Ленін вбачав головного носія найнепростимішого гріха – буржуазного націоналізму. Але згодом під жорна репресій потрапили представники органів влади, внутрішніх справ, радянської інтелігенції, військовослужбовці, керівники підприємств, установ та організацій, селяни різних прошарків – всі, у кому сталінський режим вбачав загрозу своєму існуванню.

Перша хвиля масових репресій проти інтелігенції в Україні пройшла в 1929-1930 рр. одночасно з початком примусової колективізації та розкуркулення.

Пік політичних репресій – так званий «великий терор» – припав на кінець 1930-х рр. Його відправною точкою став лютнево-березневий (1937 р.) пленум ЦК ВКП (б) та виступ на ньому Й.Сталіна.

Підготовка репресивних заходів почалася ще в 1936 р. З жовтня 1936 до лютого 1937 була проведена перебудова каральних органів, установка на чистку партійної, військової, адміністративної еліти від потенційної опозиції. 9 березня 1936 р. була видана Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) „Про заходи, що унеможливлюють проникнення в СРСР шпигунських, терористичних, диверсійних елементів”,  28 квітня 1936 р. - Постанова РНК СРСР „Про виселення з УРСР і господарське облаштування в Карагандинській обл. Казахської АРСР 15000 польських і німецьких господарств” та ряд інших директив.

Другим етапом, 03.1937 - 06.1937 рр., було декретування тотальної боротьби з „дворушниками”, „агентами іноземних розвідок”, планування і розробка масових операцій проти „соціальної бази” потенційних агресорів – куркулів, „колишніх” людей, представників національних діаспор тощо. 17.03.1937 р. був оприлюднений Закон СРСР про заборону селянам залишати колгоспи без згоди адміністрації і підписаної трудової угоди з майбутнім роботодавцем. Це було законодавче оформлення позбавлення селян права на свободу пересування.

ІІІ етап, що тривав 07.1937 – 10.1938 рр., ознаменувався декретуванням і реалізацією масових репресивних операцій – куркульських, національних, проти ЧСИР (члени сімей зрадників батьківщини), інтенсифікацією боротьби з „військово-фашистськими змовами” в РККА, із „шкідництвом” у сільському ті іншому господарстві.

Цей День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і носив назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади.

Відзначався в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998-го року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій».

Указом від 15-го липня 2004-го року №797/2004 було встановлено назву «День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій».

Надалі, згідно Указу Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007-го року,  дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати.  

«День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня.

Щороку в третю неділю травня по всій Україні проводяться різноманітні заходи, присвячені пам’яті про ці страшні події.

Як відомо 2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС  СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

Згідно з розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами даної політики стали понад 2 млн. 800 тис. людей.

У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-м 106096, в 1939-м 11744.

Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

20 травня поточного року, відповідно до Указу Глави держави, в Україні буде приспущено Державний Прапор, обмежено розважально-концертні заходи, спортивні змагання. Це також стосується внесення відповідних змін до програм радіо і телебачення...

Основними завданнями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, які випливають із відповідного Указу Президента України,  є проведення заходів з гідного вшанування пам'яті жертв політичних репресій та забезпечення належної підтримки постраждалих від тоталітарного комуністичного режиму.

Сучасна українська держава засуджує будь-які прояви агресії у ХХІ столітті. Український народ ціною життя тисяч патріотів сьогодні відстоює шанс на своє мирне майбутнє і майбутнє Європи, і тому солідарний  з усіма народами, які постраждали і продовжують зазнавати страждань від тоталітарних режимів,  зокрема кремлівського.

Слід зазначити на тому, що практика застосування методів політичного терору є звичною для деяких правлячих режимів і нині. Так, на загарбаних Російською Федерацією українських територій запанували репресії проти українців, кримських татар, усіх, хто вважає Україну своєю Вітчизною.

Багато людей пропали безвісти. Піддаються фізичним і моральним тортурам захоплені бойовиками українські військовослужбовці, добровольці, волонтери.

На сьогодення, для самого українського суспільства принципово важливо, щоб у кожній області, районі було встановлено пам'ятник жертвам, аби кожне місце масових поховань було відмічено пам'ятними знаками.

Обов'язок пам'яті зобов'язує нас зробити це, інакше ми ще довго житимемо в тому далекому радянському минулому.   Адже, сьогоднішня  суспільно-політична  ситуація в Україні зобов’язує весь наш український народ  консолідуватись та  виховати молоде покоління українців на кращих засадах історичної пам'яті  відданих захисників своєї землі – неньки України.